гоголь ночь перед рождеством на украинском
Микола Гоголь — Ніч перед Різдвом (стислий переказ)
Стислий переказ, виклад змісту скорочено
У Диканьці настає ніч перед Різдвом. З труби одного будинку на мітлі вилітає відьма і починає збирати в рукав зірки з неба. Поруч з нею в небі показується чорт, який хватає гарячий місяць і ховає його собі в кишеню. Таким шляхом чорт хоче помститися сільському ковалю і живописцю Вакулі, який намалював в церкві неприємну для нього картину про вигнання нечистого з пекла. Вакула палко закоханий в Оксану, дочку козака Чуба. Ніч перед Різдвом Чуб збирається провести за кутьою у дяка, Вакула ж чекає, коли Оксана залишиться вдома одна без батька, щоб прийти і зізнатися їй у коханні. Але чорт, викравши з неба місяць, занурює Диканьку в пітьму з розрахунком, що ця темрява змусить Чуба залишитися вдома і зіпсує плани коваля.
Однак Чуб все ж відправляється на частування до дяка. Юна Оксана, коли провела батька, дивиться в дзеркало, зайвий раз переконуючись в свій чудовій красі. У її хату входить Вакула. Він каже Оксані про свою любов, проте примхлива кокетка тільки сміється над ним. Гаряче пояснення перериває несподіваний стукіт у двері. Незадоволений цією перешкодою Вакула виходить з дверей з наміром нам’яти непроханому гостю боки.
У хату стукає не хто інший, як її господар, Чуб. Чорт, підступний ворог Вакули, влаштував на його шляху заметіль, яка все ж змусила батька Оксани залишити думку про кутю у дяка і повернутися додому. Але через сильний сніг Чуб не цілком впевнений, що стукає у власну хату, а не в чиюсь чужу. І Вакула, що вийшов на стук, посеред хуртовини не впізнає Чуба. Він велить йому забиратися, і ледве не дав стусанів. Помилково вважаючи, що хата дійсно не його, Чуб вирішує провести залишок ночі перед Різдвом у матері Вакули, Солохи, з якою він давно крутить любовні шури-мури.
Гоголь повідомляє читачеві, що мати Вакули, Солоха, і є та відьма, яка крала зірки з неба. Тепер вона знову спускається на мітлі в трубу своєї хати. За нею слідує чорт, який не проти поспілкуватися з Солохою.
Раптом Солоха чує стукіт у двері. Вона спішно ховає чорта в стоячий на підлозі мішок, а в хату входить сільський голова, але побачення з головою незабаром перериває новий стук. Солоха ховає голову в інший мішок. В гості прийшов дяк Осип Никифорович. Однак і дяка майже відразу доводиться ховати. Найбажаніший гість – вдовець Чуб, чиє багатство планувала прибрати до рук Солоха, теж вліз у мішок. Останній гість – козак Свербигуз, був занадто великим для мішка, тому Солоха вивела його у город, щоб вислухати, нащо він прийшов.
Вакула оглядає хату і вирішує, що стоять посеред неї мішки повні сміття, яке треба викинути. Силач-коваль звалює мішки собі на спину і виходить на вулицю, де в ніч перед Різдвом хлопці та дівчата займаються колядками: співають під вікнами односельців веселі пісні, отримуючи в нагороду їжу або трохи грошей. Глузлива Оксана, щоб пожартувати над Вакулою, обіцяє вийти за нього заміж, якщо він дістане їй черевички (чобітки), які носить сама цариця. Обурений Вакула вирішив звести рахунки з життям, але, схаменувшись, пішов за порадою до запорожця Пацюка, який має в селі репутацію знахаря, пов’язаного з нечистою силою. Пацюка він застає за поїданням вареників та галушок, які самі стрибають до нього в рот. У відповідь на прохання Вакули про сприяння диявола для приворожування Оксани Пацюк натякає, що чорт сидить у нього самого за плечима. Вийшовши на вулицю, Вакула виявляє чорта в мішку і загрозою перехрестити змушує нести на собі по повітрю в Петербург до цариці.
У Диканьці односельці розв’язують кинуті ковалем мішки, звільняючи з них гостей Солохи (в описі Гоголя це супроводжується комічними сценами). Вакула ж з чортом прилітають в блискучу від ілюмінації столицю. Коваль знаходить там земляків-запорожців, які збираються на прийом до цариці. Він ув’язується йти разом з ними. Гоголь описує блискучу аудієнція малоросіян у Катерини II в присутності Потьомкіна і Фонвізіна. Посеред прийому Вакула валиться цариці в ноги і просить «для своєї Жінки» черевички з царської ноги. Розсміявшись від його наївності, Катерина наказує принести черевички. Схопивши їх, Вакула верхи на чорті поспішає назад в Диканьку.
Там вже дивуються його раптового зникнення. Йде чутка, що коваль чи то повісився, чи то втопився. Дізнавшись про це, Оксана весь залишок різдвяної ночі шкодує Вакулу – і від цієї жалості в її серці розгорається любов до нього. Прилетівши в Диканьку і прогнавши чорта, Вакула з черевичками та іншими подарунками йде свататися до Оксани, яка вже готова вийти за нього і без них.
Ніч перед Різдвом
Микола Гоголь
Останній день перед Різдвом минув. Зимова, ясна ніч настала. Глянули зірки. Місяць велично виплив на небо посвітити добрим людям та всьому світові, щоб усім було весело колядувати й славити Христа[26]. Морозило дужче, як зранку: але зате так було тихо, що рипіння морозу під чоботом чути було за півверсти. Ще ні одна юрба парубків не з’являлась під вікнами хат; тільки місяць зазирав до них крадькома, ніби викликаючи дівчат, що прибиралися та чепурилися, хутчій вибігати на рипучий сніг. Аж ось з димаря одної хати клубами посунув дим і пішов хмарою по небу, і разом з димом вилетіла відьма верхи на мітлі.
Якби в той час проїздив сорочинський засідатель тройкою обивательських коней, у шапці зі смушковою околичкою, зробленій на зразок уланський[27], в синьому кожусі, підбитому чорним смушком, з диявольськи заплетеним натаєм, що ним має він звичку підганяти свого фурмана, то він, певно, примітив би її, бо ж від сорочинського засідателя жодна відьма на світі не сховається. Він знає точно, скільки в якої баби свиня приводить поросят і скільки в скрині лежить полотна і що саме зі своєї одежини й добра заставить добрий чоловік у неділю в шинку. Але сорочинський засідатель не проїздив, та й яке йому діло до чужих, у нього своя волость. А відьма тимчасом знялася так високо, що тільки чорною цяткою миготіла вгорі. Та де тільки з’являлася цятка, там зорі одна по одній зникали на небі. Незабаром відьма назбирала їх повний рукав. Три чи чотири ще блищали. Раптом, з іншого боку, з’явилася друга цяточка, побільшала, почала розтягатись і вже то була не цяточка. Короткозорий, хоч би він наклав на ніс, замість окулярів, колеса з комісарової брички, і тоді не розпізнав би, що воно таке. Спереду достоту німець[28]: вузенька мордочка, яка безнастанно вертілася на всі боки та нюхала все, що тільки траплялося, закінчувалась, як і в наших свиней, кругленьким п’ятачком; ніжки були такі тоненькі, що коли б такі мав яреськівський голова, то він поламав би їх за першим козачком. А зате ззаду був він точнісінько губернський стряпчий[29] в мундирі, бо в нього теліпався хвіст, такий гострий та довгий, як теперішні мундирні фалди; хіба тільки по цапиній бороді під мордою, по невеличких ріжках, які стирчали на голові, та що увесь був не біліший од сажотруса, можна було догадатися, що то не німець і не губернський стряпчии, а просто чорт, якому останню ніч залишилося вештатись по білому світу та під’юджувати на гріхи добрих людей. Завтра ж, тільки-но вдарять перші дзвони до утрені[30], побіжить він, не оглядаючись, підібгавши хвоста, до свого барлога.
Тимчасом чорт підкрадався потихеньку до місяця і вже простягнув був руку, щоб схопити його; та враз смикнув її назад, ніби обпікшись, посмоктав пальці, подригав ногою й забіг з другого боку, і знову відскочив та відсмикнув руку. Але ж, незважаючи на невдачі, хитрий чорт не покинув своїх витівок. Підбігши, раптом схопив він обома руками місяць, кривляючись та дмухаючи, перекидав його з руки в руку як мужик, що дістав голими руками жарину для своєї люльки; нарешті поквапно сховав до кишені, і, начебто нічого й не було, побіг далі.
У Диканьці ніхто не чув, як чорт украв місяця. Щоправда, волосний писар, виходячи рачки з шинку, бачив, як місяць, не знати чого, танцював на небі, і запевняв, божачись, у тому все село: та миряни хитали головами й навіть підіймали його на сміх. Та яка ж була причина зважитися чортові на таке беззаконне діло? А ось яка: він знав, що багатого козака Чуба запросив дяк до себе на кутю, де будуть: голова; приїжджий з архієрейської півчої[31] дяків родич, у синьому сюртуці, що брав якнайнижчого баса: козак Свербигуз і ще дехто. Де, крім куті, буде варенуха, перегнана на шафран горілка та багато всякої страви. А тимчасом його дочка, красуня на все село, зостанеться дома, а до дочки напевне прийде коваль, силач і хлопець хоч куди, що був чортові осоружніший, ніж проповіді отця Кіндрата. На дозвіллі коваль малював і вславився як найкращий живописець на всю околицю. Сам сотник Л…ко, що був ще тоді живий-здоровий, закликав його навмисно до Полтави пофарбувати дерев’яний паркан коло свого дому.
Всі миски, з яких диканські козаки сьорбали борщ, були розмальовані ковалем. Коваль був богобоязлива людина й малював часто образи святих, і тепер ще можна знайти в Т… церкві його євангеліста Луку. Але тріумфом його майстерності була одна картина, намальована на церковній стіні у правому притворі, на якій зобразив він святого Петра в день страшного суду з ключами в руках, як той виганяв з пекла нечисту силу; переляканий чорт кидався на всі боки, передчуваючи свою погибель, а замкнені колись грішники били й ганяли його батогами, поліняками і всім, що під руку трапилось. У той час, як майстер працював над цією картиною й малював її на великій дерев’яній дошці, чорт з усієї сили намагався перешкоджати йому; штовхав невидимо під руку, хапав із горна в кузні попіл і обсипав ним картину; та, незважаючи на все, роботу було закінчено, дошку внесено до церкви і вправлено у стіну в притворі, і з того часу чорт заприсятся мститися ковалеві.
Одну тільки ніч залишалося йому блукати по білому світу; але й цієї ночі він шукав способу зігнати на ковалеві свою злість. І для цього наважився вкрасти місяць, сподіваючись, що старий Чуб ледачий та вайлуватий, а до дяка від хати не так вже й близько: дорога йшла поза селом, повз вітряки, повз кладовище, обминаючи яр. Ще місячної ночі варенуха та горілка, настояна на шафрані, могли б заманити Чуба. Але в таку темряву навряд чи вдалося б кому стягти його з печі та викликати з хати. А коваль, що здавна не ладнав з ним, при ньому нізащо не наважиться прийти до дочки, дарма, що дужий.
Отаким чином, як тільки чорт сховав у кишеню свою місяць, враз по всьому світі зробилося так темно, що не кожен би знайшов дорогу до шинку, не тільки до дяка. Відьма, опинившись раптом у темряві, скрикнула. Тут чорт, підкотившись до неї бісиком, підхопив її під руку й заходився нашіптувати на ухо те саме, що звичайно нашіптують усій жіночій породі. Дивно ведеться в нас на світі! Все, що тільки живе на ньому, все намагається переймати та перекривляти одне одного. Перше бувало в Миргороді один тільки суддя та городничий ходили взимку у критих сукном кожухах, а все дрібне чиновництво носило кожухи некриті. А тепер і засідатель, і підкоморій одсмалили собі нові шуби з решетилівського смушку, сукном криті. Канцелярист та волосний писар позаторік набрали синьої китайки по шість гривень за аршин. Паламар зробив собі на літо китайчані шаровари та жилетку з смугастого гарусу[32]. Одно слово, все пнеться в люди! Коли ці люди зречуться суєтності! Можна побитись об заклад, що багатьом видасться дивним бачити чорта, який пустився й собі туди ж таки. Найприкріше те, що він, певно, уявляє себе красенем, тимчасом як постать у нього — глянути соромно. Пика, як каже Хома Григорович, мерзота над мерзотою, проте й він любощів прагне! Але на небі й під небом так зробилося темно, що нічого не можна було вже бачити, що там було далі між ними.
«То ти, куме, ще не був у дяка в новій хаті?» говорив козак Чуб, виходячи з своєї хати, до сухорлявого, високого, в короткій кожушині мужика з одрослою бородою, яка свідчила, що вже тижнів зо два чи й більше не торкався до неї скісок, яким звичайно мужики голять бороди, не маючи бритви. «Там тепер буде добра пиятика!» провадив далі Чуб, скрививши в усмішку обличчя. «Якби тільки нам не спізнитись!»
При цьому Чуб поправив свій пояс, що тісно підперізував його кожуха, насунув глибше свою шапку, стиснув у руці батіг — страх та кару для в’їдливих собак, але, глянувши вгору, зупинився… «Що за дідько! Дивись! Дивись, Панасе. «
«А що?» промовив кум і підняв свою голову теж догори.
«Як то що? місяця нема».
«Що за лиха година! справді нема місяця».
«То ж бо й воно, що нема!» вимовив Чуб з деякою досадою на незмінну байдужість кумову: «тобі, мабуть, і за вухом не свербить».
«Треба ж було» провадив далі Чуб, утираючи рукавом вуси: «якомусь дідькові, бодай йому не довелося, собаці, зранку чарку горілки випити, — устряти. Далебі, начебто на сміх… Навмисно, сидівши в хаті, дивився у вікно: ніч — навдивовижу. Ясно; сніг виблискує проти місяця. Все було видно, як удень. Не встиг вийти за поріг, і ось, хоч око виколи!»
Чуб довго ще бурчав та лаявся, а тимчасом роздумував, на що б його зважитися. Йому он як хотілось побалакати про всяку всячину в дяка, де, певна річ, сидів уже і голова, і приїжджий бас, і дьогтяр Микита, який їздив що два тижні до Полтави на торг та вигадував такі штуки, що всі миряни аж за животи бралися від сміху. Уже бачив Чуб у думках на столі варенуху. Все це було принадне, правда; але темрява ночі нагадала йому про ті лінощі, що такі любі всім козакам. Як би то добре тепер лежати, підібгавши ноги, на лежанці, курити спокійно люльку та слухати крізь солодку дрімоту колядки й пісні веселих парубків та дівчат, що юрмляться попід вікнами! Він, без будь-якого сумніву, зважився б на останнє, якби був сам; але тепер удвох не так нудно й страшно йти темної ночі, та й не хотілось-таки виказати себе перед іншими ледарем чи боягузом. Закінчивши лаятись, звернувся він знову до кума:
«То таки нема, куме, місяця?»
«Дивно, далебі. А дай понюхати табаки! У тебе, куме, добряча табака! де ти береш її?»
«Де в біса добряча!» відповів кум, закриваючи березову тавлинку, цяцьковану візерунками. «Стара курка не чхне!»
«Я пам’ятаю», провадив далі так само Чуб: «мені покійний шинкар Зозуля якось привіз табаки з Ніжина. Ех, табака була! Добряча табака була! Та що ж, куме, що будемо робити? адже ж темно надворі».
«То, мабуть, залишимося дома», промовив кум, ухопившись за клямку дверей.
Якби кум не сказав цього, то Чуб, певно, наважився б залишитись, але тепер його начебто щось під’юджувало йти наперекір: «Ні, куме, ходім! не можна, треба йти!»
Сказавши це, він уже й досадував на себе, що сказав. Йому було дуже неприємно плентатись такої ночі; та його втішало те, що він сам навмисне цього захотів і зробив таки не так, як йому радили.
Кум, не виявивши на обличчі ані найменшого знаку досади, як людина, якій байдужісінько, чи сидіти дома, чи плентатися з дому, озирнувся, почухав пужалном собі плечі, і обидва куми подалися в дорогу.
Тепер погляньмо, що робить, залишившись сама, красуня-дочка.
Вечори на хуторі біля Диканьки (збірка)
Микола Гоголь
Це що за диковина: Вечори на хуторі біля Диканьки? Що це за вечори? І шпурнув у світ якийсь пасічник! Слава тобі господи! Ще мало обскубли гусей на пера та перевели ганчір’я на папір! Ще мало народу, усякого звання й наброду, перекаляло пальці в чорнилі! Надав же чорт і пасічникові потягтися слідом за іншими! Справді, друкованого паперу розвелося стільки, що й не придумаєш швидко, що б таке загорнути в нього».
Чуло, чуло віще моє усі ці розмови ще за місяць! Тобто, кажу я, що нашому брату, хуторянинові, носа тільки виткнути з своєї глушини на великий світ — матінко моя! — Це все одно, як трапляється, іноді зайдеш у покої великого пана: обступлять тебе всі та й почнуть морочити. Ще б нічого, нехай би вже вище лакейство, — так ні, яке-небудь обідране хлоп’я, глянути — погань, що порпається на задньому дворі, — і те причепиться; та й почнуть з усіх боків ногами притупувать: «Куди, куди, чого? геть, мужик, геть!» Я вам скажу… Та що там казати! Легше мені двічі на рік з’їздити до Миргорода, де от уже п’ять літ, як не бачив мене ні підсудок з земського[1] суду, ні поважний ієрей[2], ніж показатися у той великий світ. А показався — то вже плач не плач, а давай одвіт!
У нас, мої люб’язні читачі, — не в гнів вам сказати (ви, може, й розсердитесь, що пасічник говорить з вами запросто, немов з якимось сватом своїм або кумом), — у нас, на хуторах, ведеться здавна: тільки-но закінчаться роботи на полі, мужик залізе відпочивати на всю зиму на піч, і наш брат приховає своїх бджіл у темний льох, коли ні журавлів у небі, ні груш на дереві більш не побачите, тоді, як тільки вечір, уже напевно десь в кінці вулиці жевріє вогник, сміх і пісні чути здалеку, дзенькає балалайка, а часом і скрипка, гомін, шум… Це у нас вечорниці! Вони, як бачите, вони схожі на ваші бали; тільки не можна сказати, щоб зовсім. На бали, коли ви ідете, то саме за тим, щоб повертіти ногами та попозіхати в кулак; а в нас збереться в одну хату юрба дівчат зовсім не для балу, з веретеном, з гребенями[3]; спочатку немов і за діло візьмуться: веретена хурчать, ллються пісні, і кожна не зведе й очей убік; та тільки шелеснуть у хату парубки з скрипалем — здійметься крик, почнеться веремія, підуть танці та заведуться такі штуки, що й розказати не можна.
А найкраще, як зіб’ються всі тісною купою та почнуть загадок загадувати, або просто правити теревені. Боже ти мій! Чого тільки не розкажуть! Відки старовини не викопають! Якого жаху не нанесуть! Та ніде, може, не розказувано було стільки диковин, як на вечорах у пасічника Рудого Панька. За що мене миряни прозвали Рудим Паньком — їй-богу, не скажу вам. І волосся, здається, у мене тепер скоріше сиве, ніж руде. Та в нас, не зводьте гніватись, такий звичай: як дадуть кому люди якесь прізвисько, так і на віки вічні залишиться воно. Бувало зберуться, напередодні свята, добрі люди в гості до пасічникової хатини, посідають за стіл, — і тоді прошу тільки слухати. Та й то сказати, що люди ж були зовсім не простого десятка, не які-небудь мужики хуторянські. Так, може, комусь і вищому за пасічника зробили б честь, завітавши. От, наприклад, чи знаєте ви дяка диканської церкви Хому Григоровича? Ех, голова! А які історії вмів він розповідати! Дві з них знайдете в цій книжці.
Він ніколи не носив пістрьового[4] халата, який побачите ви на багатьох сільських дячках; а заходьте до нього і в будень, він вас завжди прийме у балахоні з тонкого сукна кольору захололого картопляного киселю, за яке він платив у Полтаві мало чи не по шість карбованців за аршин[5]. Від чобіт його, у нас ніхто не скаже на цілому хуторі, щоб чути було запах дьогтю; а кожному відомо, що він мазав їх найкращим смальцем, якого, гадаю, інший мужик з радістю поклав би собі в кашу. Ніхто не скаже також, щоб він коли-небудь утирав носа полою свого балахона, як це роблять інші люди його звання; а виймав з-за пазухи чепурно згорнену білу хустку, вишивану по всій окрайці червоними нитками, і, справивши, що слід, згортав її знову, як звичайно, у дванадцяту долю і ховав за пазуху. А один з гостей… Ну, той уже був такий панич, що хоч зараз нарядити у засідателі[6] або в підкоморії[7]. Було поставить перед себе палець і, дивлячись на його кінець, піде розповідати — вигадливо та хитро, немов у друкованих книжках! Інший раз слухаєш, та й роздум нападе. Нічого, хоч убий, не тямиш. Звідки він слів набрався таких! Хома Григорович одного разу йому щодо цього добру сплів приказку: розказав він йому, як один школяр, що вчився у якогось там дяка грамоти, приїхав до батька і став таким латинником, що забув навіть нашу мову православну. Всі слова звертає на ус: лопата в нього — лопатус, баба — бабус. От, трапилося раз, пішли вони разом з батьком у поле. Латинник побачив граблі та й питає батька: «А як це, батьку, по-вашому зветься?» Та й наступив, роззявивши рота, ногою на зубці. Той не встиг зібратися з відповіддю, як грабильно піднялося, розмахнувшись, та — лусь його по лобі. «Кляті граблі!» закричав школяр, ухопившись рукою за лоб і підскочивши на аршин: «як же вони, чорт би зіпхнув з мосту їхнього батька, боляче б’ються!» Так он як! Пригадав і ім’я, голуб! — Така приказка не припала до душі закрутистому розповідачеві. Не кажучи й слова, встав він з місця, розставив ноги свої посеред кімнати, нахилив голову трохи наперед, засунув руку в задню кишеню горохового каптана свого, витяг круглу лаковану табакерку, клацнув пальцем по намальованій пиці якогось бусурменського генерала і, зачепивши немалу порцію табаки, розтертої з попелом та любистковим листом, підніс її коромислом до носа і витяг носом на льоту всю купку, не. доторкнувшись навіть до великого пальця. І все ні слова. Та як поліз у другу кишеню і вийняв синю картату бавовняну хустку, тоді тільки промимрив про себе, ледве ще чи не прислів’я: Не мечіте бісеру перед свиньми.
«Бути ж тепер сварці», подумав я, помітивши, що пальці у Хоми Григоровича так і туляться дати дулю. На щастя, стара моя догадалася поставити на стіл гарячий книш з маслом. Усі взялися за діло. Рука Хоми Григоровича, замість того, щоб показати дулю, простяглася до книша, і, як завжди ведеться, почали хвалити майстерницю-господиню. Ще був у нас один розповідач; та той (не слід би на ніч згадувати про нього) такі викопував страшні історії, що волосся ходило по голові. Я навмисне і не вміщував їх сюди: ще налякаєш добрих людей так, що пасічника, прости господи, як чорта всі почнуть боятися. Нехай краще, як доживу, коли бог дасть, до нового року та випущу другу книжку, тоді можна буде налякати вихідцями з того світу та дивами, які творилися в старовину у православній стороні нашій. Між ними, може трапитись, знайдете й побрехеньки самого пасічника, що розказував він своїм онукам. Аби слухали та читали, а в мене, мабуть, от ліньки тільки кляті копатися, назбирається і на десять таких книжок.
Еге, от було і забув найголовніше: як будете, панове, їхати до мене, то прямісінько їдьте стовповим шляхом на Диканьку. Я навмисне й виставив її на першому листку, щоб швидше добралися до нашого хутора. Про Диканьку ж, гадаю, ви наслухалися доволі. Бо й те сказати, що там дім кращий якогось там пасічникового куреня. А про сад і казати нічого: у Петербурзі вашому, певно, не знайдете такого. А приїхавши у Диканьку, спитайте тільки першого, який і рішиться назустріч, хлопчика, що пасе в замазаній сорочці гусей: «А де живе пасічник Рудий Панько?» — «А от там!» скаже він, показавши пальцем, і, коли хочете, доведе вас до самого хутора. Прошу, проте, не дуже закладати назад руки та, як там кажуть, викручуватися, бо шляхи по хуторах наших не такі гладенькі, як перед вашими хоромами. Хома Григорович позаторік, приїздивши з Диканьки, навідався-таки в провалля з новою таратайкою своєю і гнідою кобилою, незважаючи на те, що сам поганяв і що поверх своїх очей надівав часом ще й куповані.
Зате вже, коли завітаєте в гості, то динь подамо таких, яких ви зроду, може, не їли; а меду, і забожуся, кращого не знайдете на хуторах. Подумайте собі, що, як внесеш щільник — запах піде по всій кімнаті, уявити собі не можна, який: чистий, як сльоза, або кришталь дорогий, що буває в сергах. А якими пирогами нагодує моя стара! Що то за пироги, якби ви тільки знали! сахар, справжнісінький сахар! А масло, так-от і тече по губах, коли почнеш їсти. Подумаєш справді: на що тільки не майстерниці ці баби! Чи ви пили коли-небудь, панове, грушовий квас з терновими ягодами, або варену з родзинками та сливами? Або, чи не траплялося вам, часом, їсти путрю[8] з молоком? Боже ти мій, яких на світі нема страв! Почнеш їсти — просто насолода та й годі. Такі смачні, що й не описати! Минулого року… Проте, що це я, справді, розбалакався. Приїздіть тільки, приїздіть швидше; а нагодуємо так, що будете розказувати кожному стрічному.
Пасічник Рудий Панько
На всякий випадок, щоб не спом’янули мене недобрим словом, виписую сюди, в азбучному порядку, ті слова, які в книжці цій не всякому зрозумілі[9].
Мені нудно в хаті жить.
Ой, вези ж мене із дому,
Де багацько грому, грому,
Де гопцюють все дівки,
Де гуляють парубки!
Зі старовинної легенди
Який чарівний, який розкішний літній день у Малоросії! Які млосногарячі ті години, коли полудень сяє серед тиші й спеки, і блакитний, незмірний океан, жагучим куполом схилившись над землею, здається, заснув, весь потонувши в млості, пригортаючи й стискаючи прекрасну в ніжних обіймах своїх! На ньому ні хмаринки. В полі ні звуку. Все начебто вимерло; вгорі тільки в небесній глибині тремтить жайворонок, і срібні пісні летять повітряними сходами на закохану землю, та зрідка кигикання чайки чи дзвінкий голос перепела пролунає в степу. Ліниво й бездумно, ніби гуляючи без мети, стоять підхмарні дуби, і сліпучі удари сонячного проміння запалюють цілі мальовничі маси листя, кидаючи на інші темну, як ніч, тінь, на яку тільки при великому вітрі бризкає золото. Смарагди, топази, яхонти ефірних комах сиплються над барвистими городами, обрамованими стрункими соняшниками. Сірі скирти сіна й золоті снопи хліба табором розташовуються в полі й кочують по його безкрайності.
Тема. М. В. Гоголь. Гоголь и Украина. «Ночь перед Рождеством».
Тема. М. В. Гоголь. Гоголь и Украина. «Ночь перед Рождеством».
Народные традиции и обычаи в произведении. Элементы фольклора
Цель: осветить связи Н. Гоголя с Украиной на отдельных фактах биографии художника; ознакомить учащихся
с музеями писателя; выявить национальные традиции и обычаи, отразившиеся в повести » Ночь перед
Рождеством»; развивать умения и навыки поисковой работы, творческого чтения; воспитывать любовь к
Родины и ее культурных достояний.
Оборудование: портрет Н. В. Гоголя, тексты «Вечеров на хуторе близ Диканьки», иллюстрации к повести.
I. Организационный момент
II. Актуализация опорных знаний учащихся. Мотивация учебной деятельности.
Развернутый ответ на вопрос «почему необходимо спешить творить добро?»
(ссылаясь на текст » Рождественской песни. »)
Учитель. Закройте глаза и представьте следующую картину – идет пушистый снег, в окошко
светит ясная луна. В углу стоит елка. А в воздухе пахнет мандаринами и разными
сладостями. На праздничном столе 12 блюд и главная из них. (ожидаемые ответы учеников).
— А кутья, это главное блюдо какого праздника?
— А много ли произведений о традициях празднования Рождества вы можете назвать?
Сегодня на уроке мы с вами познакомимся с писателем, которого хоть и не считают
украинским, и все его повести полны любовью к Украине, к традициям украинского
народу. Это-Николай Васильевич Гоголь.
III. Работа над темой урока.
Учитель. Николай Гоголь большую часть своей жизни жил в России и за рубежом, писал
на русском языке. Однако в своих произведениях отразил наши национальные обычаи, особенности
украинской жизни и истории. Во всем мире знают его героев-Оксану, Вакулу,
Тараса Бульбу и многих других. А они же наши, украинские! В них ярко воплощено
национальный колорит и извечную мечту украинцев о свободной и счастливой жизни!
русским писателем, но и великим гением украинского народа». Приехав в
Петербурга с далекой Полтавщины, Гоголь обогатил русскую литературу красками
украинского слова, живыми характерами и национальными традициями.
Знакомство с писателем – просмотр видео.
Виртуальная экскурсия «Гоголевские места на Украине».
Кроссенс «Интересные факты о н. Гоголе».
В семье Гоголей было двенадцать детей: шесть мальчиков и шесть девочек. Мать была
первой красавицей, которую выдали замуж в 14 лет за мужчину старше ее вдвое.
•Когда будущий писатель учился в школе,
он хорошо успевал только в русском
словесности и в рисовании. Но был слаб в
а сочинения писал довольно посредственно.
* Это может показаться странным, но у Гоголя была
страсть к рукоделию. Он любил вязать на
спицах, кроить одежду, ткать пояса, шить шейные
* Николай Гоголь любил готовить. Он часто
угощал друзей вкусными клецками и
варениками. Еще он варил особый напиток,
который в шутку называл «гоголем-моголем».
* Писатель был сладкоежкой. Он носил в
карманах и постоянно грыз кусочки сахара.
* Гоголь всегда стыдился своего носа, и потому
просил художников на картинах изображать
его чуточку короче. Поэтому на всех портретах его нос выглядит по-разному.
В течение урока дети заполняют ментальную карту
Месседж «О сборнике „Вечера на хуторе близ Диканьки”
В сентябре 1831 года вышла из печати первая часть, а в марте 1832 года –вторая
часть сборника”Вечера на хуторе близ Диканьки». Именно она поставила Гоголя в один
ряд с первоклассными писателями.
В сборник вошли два предисловия и восемь повестей („Сорочинский ярмарок”, „Вечер
против Ивана Купала”, „Майская ночь или Утопленница”, „Потерянная грамота”, „Ночь перед
Рождеством”, „Страшная месть”, „Иван Федорович Шпонька и его тетушка”, „Заколдованное
место”). Николай Гоголь хорошо знал традиции украинского народа, очень вероятно, со всеми
деталями, описывает празднование Рождества. С давних пор это событие сопровождалось различными
народными обрядами, такими как гадание, колядование и другие. Люди верили, что если
в этот вечер загадать желание, то оно непременно сбудется.
Само издание сборника сделало Николая Гоголя известным. Интересно знать что первое
издание книги Николая Гоголя «Вечера на хуторе близ Диканьки» было выставлено на
аукцион в Лондоне. Двухтомник произведений украинского писателя, который был издан еще
уникальное издание ушло с молотка на аукционе в Лондоне за 224 тысяч долларов.
которая входит во вторую часть издания. Это произведение было многократно экранизировано и
поставлено на театральной сцене.
Просмотр буктрейлера «Ночь перед Рождеством».
Выразительное чтение учениками текста повести от слов » последний день перед Рождеством
Просмотр эпизода из фильма.
Когда происходят события в повести?
— Какими художественными средствами воссоздана праздничная атмосфера?
— Куда собираются девушки и парни?
— Почему черт вредил кузнецу?
Учитель. События в повести происходят в Сочельник (богатый вечер, Святой ужин). Этот
вечера христиане готовят 12 постных блюд, собираются всей семьей, читают молитвы.
Все ждут первую звезду, чтобы разговеться. Центральным блюдом на предрождественском
столе была кутья (Голодная кутья, то есть постная), приготовленная из даров природы — символ
дальнейшего благополучия и оберег от злых сил.
Издавна считается, что именно в Сочельник происходят
волшебные события, необычные превращения и даже встреча
с нечистой силой, вылезающей на свет, но имеющей
отступить перед праздником Рождества. В повести » Ночь перед
Рождеством» таких событий много: ведьма превращается
на Солоху, черт-на коня, а кузнец Вакула сумел
оседлать самого черта, слетать за одну ночь до
Петербурга и достать в царице башмачки для
Задача. Заполнить Ленту сюжета повести».
Знакомство с героями повести.
Украинские народные традиции и обычаи и обряды на Рождество.
* Праздничная атмосфера Рождественской ночи: «снег загорелся широким серебряным полем и весь
осыпался хрустальными звездами».
* Колядники-парни пели песни, веселились,»бесились и бесились вволю».
•Колядники-девушки пели колядки, щеголяли обновками, шутили с парнями;
•«Парни и девушки» радовались Рождеству, развлекались: «шум, крик, один бросал комом
•Рождественские шалости, шутки: «. в каждом мешке сидело по два человека».
* Щедрое угощение колядников: «выгружали мешки и хвастались паляницами,
•Национальные блюда на Сочельник: «кутья», «варенуха», «гречаники», «галушки».
•Уборка перед праздниками.
* Украинская национальная одежда, бытовые вещи.
В ночь на Рождество, согласно народным представлениям, активизируется нечистая сила. Это время
борьбы темных сил с силами добра. Поэтому в повести Н.Гоголя есть образы «ведьмы и
общие очертания которых не очень отличаются от народных представлений.
Ведьма-древнее название злых колдуний. Происходит от древнего слова «ведать», то есть
знать. Ведьмы, по поверьям, способны летать в воздухе на метле, в ступе,
снимать и прятать звезды. Ведьм представляют в виде старых баб с растрепанными седыми
волосами, костлявыми руками. Отправляются они на темные дела ночью и через печь
камин попадают в дома добрых людей. Умирая, они мучаются, потому что должны передать
кому-нибудь свою науку.
хвостом, копытами и рожками и обязательно хромой. Ноги он поломал еще до
создания мира, когда за грехи он и вся нечисть были сброшены с неба на землю. Сорок
дней и ночей летели они к земле, и где кто упал, там и поселился. Черти любят ходить
друг к другу в гости, шумно справляют свадьбу. Они способны наслать непогоду,
метель, могут «закружить», «водить»,» сбить с пути » добрых людей. В
фольклоре есть и история про черта, который пролетал сквозь дымоход на свидание к ведьме.
Просмотр эпизодов фильма.
Заполнение схемы «Элементы фольклора в повести».
1. Рассмотрев коллаж, расскажите о М. Гоголя.
2. Разгадав кроссенс, подведите итог урока.
1-Николай Васильевич Гоголь
2 – украинский и русский писатель
3-родился в 1809 году в селе Великие Сорочинцы.
4-в 1831 году вышел в свет его сборник » Вечера на хуторе близ Диканьки»,
5 – куда вошел и рассказ «Ночь перед Рождеством».
6 – События произведения происходят в живописном украинском селе Диканька в канун
7-Гоголь рассказывает об украинских обычаях и традициях, связанных с этим праздником.
8 – Герои произведения – красавица Оксана и видный парень кузнец Вакула – пройдя через
испытания, получают счастье.
9-их взаимная любовь стала возможной, потому что в удивительную рождественскую ночь сбываются
самые заветные мечты.
V. Домашнее задание.
Подготовить характеристику Оксаны, Вакулы (на выбор), написать рассказ об Оксане
от имени зеркальца, о Вакуле-от имени Кузни*
Если Вы считаете, что материал нарушает авторские права либо по каким-то другим причинам должен быть удален с сайта, Вы можете оставить жалобу на материал.
Ищем педагогов в команду «Инфоурок»
Найдите материал к любому уроку, указав свой предмет (категорию), класс, учебник и тему:
также Вы можете выбрать тип материала:
Общая информация
Международная дистанционная олимпиада Осень 2021
Похожие материалы
Тема. Чарльз Диккенс. «Рождественская песня в прозе». Значение образа Рождества в произведении. Элементы фольклора
Тема. Чарльз Диккенс. «Рождественская песни в прозе». Путешествие Скруджа во времени и пространстве. Динамика образа Скруджа, причины его духовного перерождения.
Тема. Чарльз Диккенс. «Рождественская песни в прозе». Сюжет и композиция повести
Тема. Написание произведения-описания по картине
Тема. Жюль Верн. «Пятнадцатилетний капитан». Дик Сэнд и Негоро. Проблема рабства в романе. Описания природы.
Тема. Жюль Верн. «Пятнадцатилетний капитан». Дик Сэнд и его друзья
Тема. Жюль Верн. «Пятнадцатилетний капитан». Образ Дика Сенда, нравственные качества героя, его мужество и человечность.
Тема. Жюль Верн. «Пятнадцатилетний капитан». Тема духовного испытание человека в романе Ж. Верна
Не нашли то что искали?
Воспользуйтесь поиском по нашей базе из
5323695 материалов.
Вам будут интересны эти курсы:
Оставьте свой комментарий
Авторизуйтесь, чтобы задавать вопросы.
Безлимитный доступ к занятиям с онлайн-репетиторами
Выгоднее, чем оплачивать каждое занятие отдельно
Дополнительные занятия по изучению культуры чеченского народа появятся в школах Чечни
Время чтения: 1 минута
На новом «Уроке цифры» школьникам расскажут о разработке игр
Время чтения: 1 минута
Учителям предлагают 1,5 миллиона рублей за переезд в Златоуст
Время чтения: 1 минута
Правительство предложило потратить до 1 млрд рублей на установку флагов РФ у школ
Время чтения: 1 минута
Минпросвещения работает над единым подходом к профилактике девиантного поведения детей
Время чтения: 1 минута
Российские школьники установили рекорд на олимпиаде по астрономии
Время чтения: 2 минуты
Подарочные сертификаты
Ответственность за разрешение любых спорных моментов, касающихся самих материалов и их содержания, берут на себя пользователи, разместившие материал на сайте. Однако администрация сайта готова оказать всяческую поддержку в решении любых вопросов, связанных с работой и содержанием сайта. Если Вы заметили, что на данном сайте незаконно используются материалы, сообщите об этом администрации сайта через форму обратной связи.
Все материалы, размещенные на сайте, созданы авторами сайта либо размещены пользователями сайта и представлены на сайте исключительно для ознакомления. Авторские права на материалы принадлежат их законным авторам. Частичное или полное копирование материалов сайта без письменного разрешения администрации сайта запрещено! Мнение администрации может не совпадать с точкой зрения авторов.